2.7.1 Основна характеристика епохи Відродження

Новий найвизначніший переворот у системі культури відбувається в епоху Відродження, що охоплює XIV — початок XVII ст. Епоха Відродження для найбільш розвинутих країн Європи — це епоха зародження капіталістичних відносин, становлення національних держав та абсолютних монархій, епоха активності буржуазії в боротьбі з феодальною реакцією, епоха глибоких соціальних конфліктів — Селянської війни в Німеччині, релігійних воєн у Франції і Нідерландської буржуазної революції. Філософська думка Відродження виникає в боротьбі італійських городян за створення й зміцнення незалежних міст-республік; вона розвивається в епоху зміцнення абсолютизму, реформації і католицької реакції в Європі. Це епоха Відродження античної культури, виникнення друкарства, епоха титанів думки й духу.

Соціально-історичною передумовою розвитку культури Відродження було становлення буржуазного індивідуалізму, що прийшов на зміну станово-ієрархічній структурі феодальних відносин. Середньовіччя завершує той тривалий період історії людства, у ході якого людина ще була прив'язана прямими або опосередкованими узами до колективу певного типу. Цей відрив остаточно завершився саме в епоху Відродження. "Не терпіти нестатку й не мати надлишку, не командувати іншими й не бути в підпорядкуванні — от моя мета", — писав Ф. Петрарка, виражаючи цим не тільки свої особисті цілі, але і світовідчуття епохи. У соціально-психологічному плані ренесансний індивідуалізм породжував таку особливість способу життя, яку великий російський мислитель О. Ф. Лосєв називав "суб'єктивістсько-індивідуалістською спрагою життєвих відчуттів незалежно від їх релігійних чи моральних цінностей". Життя на свій страх і ризик, що припускає індивідуалізм і самоствердження особистості, можливе тільки в умовах активно-діяльного ставлення до світу.

Саме таке ставлення характеризує систему нових цінностей буржуазної міської культури вільних і незалежних ремісників, торговців, майстрів, середньовічної інтелігенції. Серед цих цінностей — висока працездатність; уміння трудитися; ініціативність, прагнення побільше встигнути, здійснити; уміння цінувати час, дорожити ним (час — це такий "божий дарунок" людині, який не можна нікому передати, але, разом з тим, його можна втратити в байдикуванні); і, нарешті, особиста відповідальність за результати своєї діяльності. Правда, є речі, непідвладні часу, і це робить їх божественними: особиста доблесть, знання й родина; їх реалізація сприяє утвердженню вічних цінностей та історично вагомих справ, які по достоїнству зможуть оцінити лише нащадки.

Епоха Відродження найтіснішим чином пов'язана з розвитком тогочасного природознавства, з великими географічними відкриттями, з успіхами в галузі природничих наук (нагромадження знань про живу природу, перші кроки в галузі систематизації рослин), медицини (виникнення наукової анатомії, відкриття кровообігу, учення про "контаги" як про причину епідемічних захворювань), математики й механіки, особливо — зі створенням Коперником нової космології.