2.1.1 Нагромадження раціональних знань у первісну епоху (від неандертальця до homo sapiens)

За останніми даними, людський рід існує близько двох мільйонів років, сучасний же вид (HOMO SAPIENS) — не більш як сорок тисячоліть.

Homo sapiens істотно відрізняється від свого попередника. Homo — неандертальська людина — мала, здавалося 6, усі необхідні для інтенсивної трудової діяльності органи: великий мозок, рухливу руку, не говорячи вже про стійку ходу, прямоходіння. Але морфологічні особливості неандертальської людини, зокрема будова її мозку, свідчать про те, що вона була істотою, недостатньо пристосованою до умов суспільного життя в колективі через свою агресивність і недостатній розвиток мозкових центрів, які відповідають за гальмування. Процеси збудження в діяльності кори головного мозку неандертальця помітно переважали процеси гальмування, що викликало спалахи дикої злоби в неандертальському стаді й часто призводило до зіткнень. Тому колектив неандертальців був ще не готовий до становлення суспільних форм життя.

Від предків людина розумна успадкувала вміння трудитися, виготовляючи для цього найпростіші знаряддя праці. Однак протягом тридцяти тисяч років своєї історії вона могла лише здобувати для себе дарунки природи за допомогою власноруч виготовлених знарядь, але не вміла відтворювати природні блага. Тому життя людських колективів (общин) величезною мірою залежало від зовнішніх природних, зокрема кліматичних, умов, від наявності здобичі, від щасливого випадку. На величезних просторах Землі людей було дуже мало і їх чисельність майже не збільшувалася, а часом, мабуть, навіть зменшувалася.

У суворій боротьбі за існування розвинулися руки людини та її інтелект. Від випадкових і неусвідомлених застосувань палиць і каменів для захисту й добування їжі вона перейшла до виготовлення знарядь спочатку у вигляді грубо й примітивно оброблених шматків каменю й палиць, потім до все більш досконалих знарядь, лука та стріл, рибальських снастей, мисливських пасток — цих перших програмуючих пристроїв. Найбільшим досягненням людини стало добування й використання вогню. У ході цієї еволюції, що тривала тисячі й тисячі років, формувалася свідомість людини, розвивалася мова, накопичувалися уявлення про світ. Про величезну жадобу знань у первісних людей свідчать археологічні й етнографічні відомості. Багато з них свідчать про те, що потреба пізнання — одна з фундаментальних потреб людини, починаючи з епохи верхнього палеоліту. Духовний світ первісної людини, первісна свідомість, тобто свідомість людини епохи первісної родової общини, були дворівневими:

рівень буденного, повсякденного знання, що нагромаджувалося стихійно;

рівень міфотворчості (міфології) як своєрідної "дотеоретичної" форми систематизації буденного, повсякденного знання;