4.1.1 Класична космологія

Сучасна наукова космологія бере початок від Миколая Коперника. Помістивши Сонце в центр Всесвіту й зробивши Землю рядовою планетою Сонячної системи, геніальний польський учений XVI століття був, однак, далеким від правильного розуміння нескінченності Всесвіту. На його переконання, за орбітами відомих на той час п'яти планет розташовувалася сфера нерухомих зірок, зірки на цій сфері були рівно-віддаленими від Сонця. Однак їх природа для Коперника не була зрозумілою. Учений не здогадувався, що ці тіла подібні до Сонця, і, будучи служителем церкви, схилявся до думки, що за сферою знаходиться житло богів. "Сфера нерухомих зірок, — писав Коперник, — включає саму себе й усе інше. Тому вона нерухома як місце у Всесвіті, стосовно якого визначається рух і розташування всіх інших світил".

Пройшло кілька десятиліть, і Джордано Бруно розвинув Коперникову "Сферу нерухомих зірок". Безстрашний борець за новий світогляд, спалений у Римі в 1600 році, він вважав зірки далекими сонцями, що зігрівають незліченні планети інших планетних систем. Уперше пролунала безмежно смілива на ті часи думка про просторову нескінченність Всесвіту. "Я вважаю, що Всесвіт нескінченний, — писав Бруно. — Я стверджую, що існує незліченна кількість світів, подібних до світу Землі. Я вважаю, що Земля є світило і що подібними до неї є Місяць й інші світила, кількість яких нескінченно велика, і що всі ці небесні тіла утворюють нескінченність світів. Вони складають нескінченне ціле в нескінченному просторі, нескінченний Всесвіт, тобто Всесвіт, що поєднує в собі нескінченну безліч світів".

Пройшли десятиліття, і Галілео Галілей за допомогою винайденого ним телескопа побачив гори на Місяці, супутники Юпітера, зміну фаз Венери і, нарешті, безліч невидимих оком зірок — усе це підтверджувало вчення Бруно.

Сучасник і друг Галілея Йоганн Кеплер уточнив закони руху планет, а великий Ісаак Ньютон довів, що всі тіла у Всесвіті взаємно притягаються. Космологія Ньютона разом з успіхами астрономії у XVIII і XIX століттях визначила той світогляд, який називають класичним. Суть його зводиться до того, що Всесвіт нескінченний у просторі й часі. Він вічний. Основним законом, що керує рухом і розвитком небесних тіл, є закон всесвітнього тяжіння. Простір ніяк не пов'язаний з тілами, що знаходяться в ньому. Він відіграє лише пасивну роль "умістилища" для небесних тіл. Кількість зірок, планет і зоряних систем нескінченно велика. Кожне небесне тіло проходить тривалий життєвий шлях. Замість згаслих зірок спалахують нові світила. Подробиці виникнення й загибелі небесних тіл, однак, залишалися незрозумілими.

Важливо підкреслити, що за класичними уявленнями народження й загибель світів у цілому не змінює вигляду Всесвіту. Сьогодні, мільярди років тому й через мільярди років у майбутньому він залишиться таким же.