4.2.8. Концептуальні принципи збалансованого розвитку й глобального природокористування

Ще у 1972 році ООН провела у Стокгольмі першу всесвітню конференцію по навколишньому середовищу, у якій взяли участь представники 113 країн. У 1987 році у звіті всесвітньої комісії по навколишньому середовищу й розвитку „Наше спільне майбутнє“ уперше з’явився термін „збалансований розвиток“. Концепція збалансованого розвитку була розроблена та оголошена на конференції ООН по навколишньому середовищу в Ріо-де-Жанейро 1992 році. Основний принцип концепції стверджує, що для досягнення збалансованого (сталого) розвитку захист навколишнього середовища має складати невід’ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього.

Конференція в Ріо-де-Жанейро прийняла кілька підсумкових документів. Три з них „Заява про принципи по відношенню до лісів“, „Конвенція ООН про зміни клімату“ та „Конвенція про біологічне різноманіття“ своїми назвами вказують на болючі точки в системі „людина - природа“: зменшення біорізноманіття, лісових площ і зміни клімату. В цих документах усім країнам пропонується взяти участь в „озелененні світу“; у стабілізації концентрацій парникових газів і у запобіганні скорочення біорізноманіття, необхідного для збереження біосфери.

Головний документ Ріо-де-Жанейро „Порядок денний на ΧΧΙ століття“ є програмою дій з метою зробити розвиток сталим із соціальної, екологічної та економічної точок зору. Дві цілі: висока якість природного середовища та ефективна економіка для усіх країн світу мають розглядатися у єдності. Для досягнення указаних цілей передбачено слідування таким принципам:

• економічний розвиток має бути безпечним для середовища;

• економічний розвиток має задовольняти потреби сучасності, не позбавляючи такої можливості майбутні покоління;

• зростання економіки має вписуватися у межі екологічних можливостей планети;

• екологічна експертиза проектів;

• на вирішення екологічних проблем та забезпечення основних потреб бідних слід надавати економічну допомогу;

• слід враховувати повну вартість природних ресурсів;

• забезпечення економічного зростання при одночасному зменшенні витрат енергії, сировини і продукування відходів;

• визначення збалансованих структур споживання для цього людства, які Земля зможе витримувати упродовж тривалого часу;

• передача екологічно чистих технологій країнам, що розвиваються;

• вторинна переробка та зменшення обсягів упаковочних матеріалів;

• стимулювання виробництва екологічно безпечних продуктів;

• зниження темпів урбанізації та централізації виробництва;

• застосування заходів до збереження біорізноманітності;

• протидія глобальному потеплінню;

• краще потроху для усіх, ніж багато для деяких;

• з’ясування небезпеки для здоров'я людини і стану довкілля штучних речовин;

• заміна пестицидів біологічними способами захисту рослин;

• надання населенню інформації про навколишнє середовище та його стан;

• однаковість екологічних законів і правил у різних країнах;

• той, хто забруднює, має нести відповідальність і розходи із ліквідації забруднення;

• скорочення обсягів відходів;

• визнання цінності традиційних знань і методів використання ресурсів, якими користується коріння населення;

• стимулювання діяльності екологічно чистих виробництв;

• 0,7% ВНП розвинених країн слід спрямовувати на світовий розвиток;

• екологічна освіта і включення концепцій сталого розвитку і охорони довкілля у всі навчальні програми середньої освіти;

• перегляд існуючого міжнародного екологічного законодавства для підвищення його ефективності;

• вироблення нових показників розвитку, оскільки ВНП не дає достатньої інформації про збереження якості середовища існування людини;

За розрахунками для реалізації цієї глобальної програми необхідно по

600 млрд. доларів щорічно упродовж тривалого часу.