1.2.1. Походження Землі.

Сонячна система складається із Сонця, 9 великих планет і десятків тисяч малих планет, комет і метеоритів.

Питання про походження Землі - одне з найважливіших в природознавстві. Першою гіпотезою про походження планет була гіпотеза Канта-Лапласа, згідно з якою Сонячна система утворилася з величезної розжареної газоподібної туманності, що оберталася навколо своєї вісі. Земля спочатку була в рідкому стані, потім затверділа.

Подальший розвиток науки показав непереконливість цієї гіпотези. В 40-х роках XX століття російський вчений О. Ю. Шмідт (1891-1956) запропонував нову гіпотезу походження планет Сонячної системи. Він вважав, що Сонце на своєму шляху зустріло і захопило одне з пилових скупчень Галактики, а отже, планети утворилися не із розжарених газів, а з холодних твердих часток, які оберталися навколо Сонця. В цьому скупченні виникли ущільнені згустки матерії, що поклали початок планетам. За ствердженням О. Ю. Шмідта Земля спочатку була холодною. Надра її почали поступово розігріватися лише тоді, коли вона досягла значних розмірів. Це відбувалося за рахунок виділення тепла внаслідок розпаду радіоактивних речовин, що містяться в ній, хімічних реакцій, тертя при тектонічних рухах і т. ін. Надра Землі набули пластичного стану, щільніші речовини зосередились ближче до центру планети, легші - на поверхні. Відбулося розшарування Землі на окремі оболонки; воно продовжується до цього часу і є головною причиною тектонічних рухів.

Заслуговує уваги також гіпотеза В. Г. Фесенкова, який вважав, що в надрах зірок відбуваються ядерні процеси. В один із періодів це призвело до швидкого стиснення і збільшення швидкості обертання Сонця, внаслідок чого утворився довгий протуберанець (виступ), який відірвався від Сонця і розпався на окремі планети.