11. Зображення рельєфу на топографічних картах і планах

Рельєф – сукупність просторових форм (нерівностей) земної поверхні. Він є одним із головних елементів географічного середовища. Характер рельєфу враховується при освоєнні та заселенні території, розвитку транспорту, промисловості, сільського господарства і будівництва, виборі місця для населених пунктів, бойових дій тощо. Рельєф впливає на розподіл тепла й вологи, міграцію хімічних елементів, формування поверхневого та підземного стоку, річкової мережі, рослинного покриву, ґрунтів, ландшафтів загалом. Задача відображення рельєфу на сучасних картах загалом зводиться до двох моментів: 1) рельєф на картах повинен бути пластичним, об’ємним, наочним; 2) рельєф повинен бути вимірним; за картами важливо визначати абсолютні та відносні висоти, крутизну, довжину та експозицію схилів тощо. Основним способом зображення трьохмірного рельєфу на топокарті (площині) є спосіб ізоліній, які називають ізогіпсами чи горизонталями, доповнюють способом відміток висот та умовними позамасштабними знаками окремих елементів та форм рельєфу. Горизонталь – уявна лінія на фізичній поверхні Землі, всі точки якої мають однакову абсолютну висоту, тобто абсолютна висота вздовж кожної горизонталі постійна. Задана відстань між сусідніми січними площинами h називається висотою перерізу рельєфу. Щоб передати закономірності рельєфу, значення h встановлюється постійним для карт одного масштабу і типу рельєфу. Відстань на карті між сусідніми горизонталями за заданим напрямом називається закладиною d. Закладина d завжди менша, ніж похила відтань відстань S між двома точками рельєфу. Крутизна схилу (в шкільній програмі – крутість схилу) виражається через кут нахилу n. Закладина d і кут нахилу n пов’язані між собою: чим більша закладина, тим пологіший схил, чим менша закладина, тим схил крутіший. Зв’язок між елементами схилу можна зобразити так:d=Scosn; h=Ssinn; h=dtgn; d=hctgn. Для зображення деяких форм рельєфу – ярів і ритвин, курганів і ям та обривів, окремо розташованого каміння, груп каміння, зсувів, осипищ із піску, каміння й щебеню, карстових воронок, ритвин, промоїн, крутосхилів, задернованих ділянок застосовується спеціальні умовні позначення. Деякі із цих знаків супроводжуються кількісними показниками, наприклад, висота обривів, ширина та глибина ярів. Льодовикові форми (льодовики, фірнові поля, льодоспади, льодові карнизи і обриви) рельєфу передаються відтінками зелено-синього та блакитного кольору. При зустрічі двох схилів виникають лінії рельєфу:

а) вододільна – на опуклій (додатній) формі рельєфу від підйому до спуску;

б) водозбірна (тальвег) – на ввігнутій (від’ємній) формі від спуску до підйому;

в) брівка – лінія стикання горизонтальної площини чи пологого схилу із крутішим схилом;

г) підошва – лінія переходу від крутішого схилу до пологого чи горизонтальної площини. Лінії згинів рельєфу в природі часто бувають зігнуті та похилі.

Гора – куполовидне підняття із більш-менш крутими схилами. в нижній частині обрамлена підошвою – лінією переходу схилу гори до навколишньої місцевості. Гора та горб зображаються замкнутими горизонталями із бергштрихами, спрямованими назовні від них. Западина, як і гора, зображається на карті замкнутими горизонталями, але бергштрихи від горизонталей спрямовані всередину западини. Зображення рельєфу горизонталями дає можливість розпізнати за картою форми та елементи рельєфу, а потім отримати цілий ряд його кількісних характеристик. Зображення рельєфу горизонталями дає широкі можливості для усестороннього вивчення рельєфу, особливостей його морфологічної структури, кількісних характеристик, умов господарського використання території.