16. Орієнтування карт на місцевості

Найбільш надійним є орієнтування за допомогою топографічної карти. при цьому спочатку орієнтують саму карту, потім звіряють карту із місцевістю, знаходять точку свого стояння, а якщо необхідно, наносять необхідні орієнтири і визначають напрям свого шляху. Орієнтувати карту – це значить розташувати її так, щоб напрям бічних рамок аркуша співпадав із напрямом географічного меридіана, а різні лінії картографічного зображення – річки, дороги, ЛЕП, межі – були паралельні відповідним лініям на місцевості. Орієнтування карти на місцевості із достатньою кількістю орієнтирів та при добрій видимості проводиться за лінями місцевості та візування на орієнтир. а також за допомогою компаса.

Положення точки стояння визначають шляхом співставлення карти із місцевістю, окомірно зв навколишніми предметами, а також на основі вимірювання відстаней та засічками. Точка стояння легко визначається, якщо спостерігач знаходиться поруч із точковим орієнтиром (геодезичний знак, окремо стояче дерево, джерело тощо), зображення якого є на карті. Положення точки стояння на відкритій місцевості визначається окомірно чи шляхом вимірювань відносно знайдених на карті найближчих помітних предметів місцевості. Вимірюють за компасом азимути на орієнтири і відстані до них, а потім за картою за оберненими азимутами проводять від умовних знаків орієнтирів прямі “на себе” на яких і відкладають в масштабі виміряні відстані. Графічною засічкою отримують на карті положення точки стояння, розташованої на лінійному контурі (дорога, ЛЕП, лінія зв’язку тощо), якщо з цієї точки видно хоча б один орієнтир. Спочатку карту орієнтують за компасом чи лініях місцевості, потім, приклавши лінійку до знака орієнтира на карті, направляють ребра лінійки на видимий предмет місцевості і прокреслюють пряму, в точці перетину якої зі знаком дороги (чи ЛЕП, лінії зв’язку) буде визначено положення точки стояння. Рух за азимутом – це рух наміченим маршрутом від одного пункту (орієнтиру) до іншого за заданим раніше азимутом та відстанями. Цей спосіб орієнтування застосовується на закритій місцевості, на території без орієнтирів, вночі. в умовах поганої видимості чи її відсутності, там, де орієнтуватися важко або ж неможливо. Попередньо на карті намічають і вивчають лінію маршруту, вибирають орієнтири в точках повороту, вимірюють відстані та кути напрямів прямолінійних відрізків ходу. Повороти намічають поблизу об’єктів біля лінійних орієнтирів, перпендикулярних до лінії маршруту (перетин доріг, ЛЕП, лінії зв’язку, будівлі та інші споруди поблизу берегів річок чи водойм). Це спрощує точний вихід до точок повороту при поганій видимості. Відстані, зміряні на карті, переводять у число пар кроків тієї людини, якій належить йти азимутом. Підготовлені дані оформляють у вигляді схеми, яку отримують шляхом копіювання ходової лінії та бічних орієнтирів з карти на прозорий папір (кальку). На схемі показують напрям магнітного меридіана, а біля поворотних точок – дані для руху. На початку руху у вихідній точці маршруту беруть за компасом напрям на перший контрольний орієнтир (на першу поворотну точку ходу) . Якщо його не видно, то використовують проміжні орієнтири – ближчі предмети, розташовані в необхідному напрямі. Йдучи маршрутом, неперервно підраховують кроки (пари кроків). Якщо погана видимість, рухаються тільки за компасом, що потребує великої уваги і напруги сил. Рекомендується слідкувати за напрямом і підраховувати відстані. Це бажано робити одночасно декільком учасникам походу.