БЛИЗЬКОЗЕМНІ АСТЕРОЇДИ

13 серпня І898 р. вчений Вітт під час своїх спостережень в обсерваторії "Уранія" в Берліні відкрив 433-й астероїд, який пізніше назвали Ерос (Eros). Його орбіта не була схожа з жодною відомою тоді орбітою. Невелика за розмірами, сильно витягнута, лише своєю афелійною точкою (найдальша від Сонця точка еліптичної орбіти астероїда) вона "чіплялася" за пояс астероїдів. Протягом же більшої частини часу астероїд перебував на значній відстані від поясу, і в своєму перигелії (найближча до Сонця точка еліптичної орбіти астероїда) "торкався" земної орбіти. У 1932 р. Е.Ж. Дельпорт в Уккльській обсерваторії (Бельгія) відкрив другий астероїд з орбітою такого ж типу -- Амур (Amour). Через декілька місяців був відкритий Аполлон (Apollos), орбіта якого заходить всередину орбіти Землі та навіть Венери. У 1976 р. були відомі вже понад 40 астероїдів, орбіти котрих дуже близько підходили до земної орбіти. Такі астероїди назвали близькоземними. Вони також поділені на підгрупи, кожна з них має назву за імям найбільшого зі своїх членів. Ось ці підгрупи:

афіняни (Athens): головні півосі орбіт астероїдів -- приблизно 1.0 а. о., і в перигелії ці обєкти перебувають на відстані понад 0.983 а.о. Астероїди названої підгрупи під час свого руху перетинають орбіту Землі;

аполлонці (Apollos): головні півосі також біля 1.0 а.о., їхні перигелійні відстані менші від 1.017 а.о.;

амурці (Amours): перигелійні відстані астероїдів цієї підгрупи становлять від 1.017 до 1.3 а.о.;

троянці (Trojans): мають досить витягнуті орбіти. їхні перигелії містяться в так званих лагранжевих точках Юпітера (60 спереду та позаду Юпітера на його орбіті).

У наш час відомо декілька сотень таких астероїдів, а, за оцінками, їх може бути понад тисячу. 26 червня 1949 р. в обсерваторії Маунт-Паломар (США) був відкритий ще один дуже цікавий астероїд -- Ікар (Ікаr). Розрахунки показують, що цей астероїд в афелії виходить за орбіту Марса, а в перигелії перетинає орбіту Меркурія, підходячи до Сонця на відстань, меншу за 28 млн./ км. У цей час його поверхня настільки нагрівається, що починає випромінювати власне світло. Орбіта астероїда Ікар нахилена під кутом 23 до площини орбіти Землі і має найбільший ексцентриситет -- 0.83, тобто його орбіта є найвитягнутіша в Сонячній системі. Свій шлях навколо Сонця астероїд проходить протягом 409 земних діб. У 1949--1968 pp. Ікар настільки близько підійшов до Меркурія, що той своїм гравітаційним полем змінив орбіту астероїда, ще й так, що 1969 р. Ікар, за розрахунками австралійських учених, мав би впасти в Індійський океан. Його падіння було б еквівалентне підриву тисячі водневих бомб (!). На щастя, завбачення не справдилось -- Ікар пронісся на відстані 6.36 млн. км від Землі!

НАСА оголосило про створення в Інтернеті системи моніторингу астероїдної небезпеки, яка має назву "Sentry" ("Вартовий"). Систему створено для того, щоб полегшити спілкування між ученими в разі виявлення небесних тіл, що мають потенційну загрозу для нашої планети. На сьогодні в такому списку налічується 44 небесні тіла. Лише одне з них -- 2002 CU11 -- має відмінну від нуля ймовірність (за Туринською шкалою) зіткнутися з Землею. Усі інші можуть нести небезпеку тільки за певних умов (таких, наприклад, як раптова зміна орбіти). Обєкт 2002 CU11 був відкритий 7 лютого 2002 р. за допомогою автоматизованої системи спостереження LINEAR. Діаметр малої планети -- 760 м. Протягом 2043--2096 pp. Земля матиме аж сім "рандеву" з названим астероїдом, при цьому відстань між двома небесними тілами буде варіюватися від 0.52 до 1.26 земного діаметра (6.5--16 тис. км). За попередніми розрахунками, найнебезпечнішою ситуація буде 31 серпня 2049 p., коли відстань стане мінімальною.